Якщо «вирізати» вугільну галузь з економіки Львівщини та Волині

Що буде, якщо «вирізати» вугільну галузь з економіки Львівщини та Волині? Економіка стане здоровішою і точно не розвалиться. Це підтверджують найновіші розрахунки GIZ за 2024 рік на основі Input-Output (Вхід-Вихід – ред.) моделі.

Автори дослідження – як на мене – найталановитіша українська макроекономістка – моделіст Надія Манковська у співпраці з Ларсом Хандріхом – керівником DIW Econ – це дочірня консалтингова компанія Німецького інституту економічних досліджень (DIW Berlin), одного з найвідоміших економічних аналітичних центрів Німеччини та Європи.

Читайте також: Докопалися, або Коротко про стан справ у вугільній промисловості Волині. ОГЛЯД

Дослідники змоделювали повне зникнення вугільного сектору. Загальна втрата доданої вартості становить приблизно 113 мільйонів гривень – при тому, що економіка Львівщини перевищує 260 мільярдів гривень. Тобто це мізерна частка регіонального ВВП. Це радше крапля в морі, а не удар по області. Особливо якщо згадати, що обсяг щорічних державних субсидій у шахти у кілька разів більший, ніж ця «втрата».

Додатковий ефект втрати зайнятості – близько 500 людей. Це не самі шахтарі, а непрямі та індуковані робочі місця, пов’язані з ланцюгами постачання та споживання. У регіонах працює сотні тисяч людей, тому ці пів тисячі – це менше, ніж звичайні сезонні коливання ринку праці. У шахтах справді працює близько 10 тисяч осіб, але модель показує: їхня діяльність майже не створює додаткових робочих місць в інших секторах. Вугілля дуже слабко інтегроване в економіку.

У структурі економічного ефекту домінує прямий компонент. Це прямий доказ того, що вугільна галузь практично не формує локальних ланцюгів вартості. Продукція продається через прокладки, часто по собівартості або нижче, не постачається на місцеву генерацію (Бурштинська ТЕС працює на вугіллі з інших регіонів), а додана вартість у секторі мізерна. Це не провина Львівщини чи Волині – це ознака старої моделі, яка вже не відповідає вимогам сучасної економіки. А якщо додати карбонпрайсинг за правилами ЄС, вона просто стає ще більше несумісною з ринком.

У 2021 році держава витратила на вуглевидобуток 5,46 мільярда гривень. З них Львівщина отримала лише частку, Волинь – ще меншу. Додана вартість, створена шахтами, нижча за суму трансфертів. Ці кошти йдуть переважно на зарплати, оплату електроенергії та підтримку технічного мінімуму – не на модернізацію чи розвиток.

Ще один важливий момент – зарплати у шахтарів на Львівщині - ≈13 700 грн/міс, у Волині - ≈7 800 грн/міс. Це одні з найнижчих показників у галузі по країні. Для порівняння: середня зарплата у вугільній галузі України – 18-19 тисяч гривень. Тому міф про «високі шахтарські доходи» так само далекий від реальності, як міф про те, що Донбас «годує країну». Через низькі зарплати вугілля не створює значних індукованих ефектів і люди просто не мають можливості витрачати стільки, щоб підживлювати місцеву економіку.

У шахтах працює близько 10 тисяч людей, причому більшість із них уже мобільні – щодня їздять на роботу в інші громади й міста. Це означає, що їхні потенційні нові робочі місця можуть бути не тільки в шахтарських селищах. Вугілля не є «містотворчим» сектором – його зв’язки з економікою слабкі.

Якщо сектор тягне більше, ніж приносить – його закриття рятує економіку, а не навпаки. Воно звільняє її від баласту. І дає шанс інвестувати в те, що справді створює вартість, робочі місця та розвиток.